Ця культура базується на взаємопов’язаній системі, що формувалася та відпрацьовувалася десятиліттями:

                (1) держава, яка не формує РЕСУРСОринок, а забезпечує його прозорість та дотримання всіма учасниками чітких загальних правил;

               (2) постачальники  (комунальних  послуг),   які  не  мають  монопольних  прав,   а  ‘боряться’  за  кожного споживача ціною, комплексністю та якістю послуг;

               (3) споживачі мають право вибору та підтримку з боку держави (але не з позиції дармового РЕСУРСУ, а в плані підтримки заходів по його ощадному використанню чи застосуванню відновлювальних джерел РЕСУРСОпостачання), з чіткою відповідальністю (причому на рівні ‘національної ідеї’) за кількісно-якісний аспект побутового РЕСУРСОспоживання.

В світі давно йде війна за РЕСУРСИ (як в прямому, так і в переносному сенсі). Перший ‘фронт’ – на державному рівні. Чим менше й ефективніше країна споживає ресурси, чим більша незалежність від зовнішніх постачань – тим стійкіша нація. Держава виступає гарантом забезпечення та чіткості роботи ринку (здорова конкуренція без тиску монополістів, реалізація права споживачів на вибір якісного продукту й постачальника). Політика ‘батога й пряника’ – жорстко карати за перевитрати та стимулювати (пільги, дешеві й довготривалі кредитні програми, інформаційне забезпечення, тощо) все що стосується ощадності, ефективності та незалежності РЕСУРСОспоживання.

     Другий ‘фронт’ – це постачальники ресурсів чи послуг. Бюрократія ‘на нулю’ (заробляють на продукті, а не на вимаганні хабарів штучним документальним затягуванням). Українська практика розбавляння газу, постачання електроенергії непостійних параметрів, шахрайство з лічильниками, включення розкрадань та недбалостей в вартість, тощо – в багатих країнах ‘не проходить’ (жорсткий дієвий контроль зі сторони держави плюс реальна конкуренція створюють умови коли репутація цінується й оберігається). Стимулювання РЕСУРСОспоживання в непікові періоди, всякого роду програми, потужна інформаційна й роз’яснювальна політика… Завдяки реальній підтримці держави постачальники допомагають споживачам оптимізовувати своє РЕСУРСОвикористання (оскільки це їх додаткова ринкова перевага перед іншими постачальниками), оскільки відбувається жорстка боротьба за кожного клієнта-споживача.

    Третій ‘фронт’ – на рівні кожної приватної оселі чи квартири. Ощадне й ефективне використання ресурсів, розвиток й застосування систем відновлювальної енергетики на побутовому рівні – це захист власного сімейного бюджету, внесок в незалежність й економічне процвітання країни, турбота про майбутнє (покращення екології через зменшення експлуатації природи), причому це все відбувається вже на рівні національної ідеї та має ряд умовних етапів-ступенів. Все розпочинається з системного раціоналізму буквально в усьому:

     - ‘дурним тоном’ вважається показова надлишковість, житло планується в межах оптимальної необхідності;

                - безглуздо ‘маринувати’ м2 на майбутнє для дітей які подорослішають, оскільки, в основному, вони хотітимуть жити окремо;

                - продуманість   функціоналізму     житла    в цілому, використання багатофункціональних меблів та техніки – все це може заощадити від 10 до 40% площі;

                 - мудрим  вважається вкладення в РЕСУРСО

майбутнє (якісне комплексне утеплення, ефективні системи, відновлювальна енергетика), коли гроші вкладені зараз, заощадять в рази більші суми при експлуатації.

Це ж геніально просто – чим менша (продумана, без надлишків) та якісніша (в плані ощадності) площа житла, тим менші вкладення на його купівлю чи будівництво, подальші витрати на утримання (ремонти, тощо) та обслуговування (комунальні платежі). Ця логіка також відображається в схематиці середніх температур в спальнях по Європі), причому, зауважте, – чим багатша країна, тим менша температура (тобто більше заощадження). Слідом йде ментальність оцінки будь-якої техніки за ступенем споживання (чим вищий клас РЕСУРСОощадності – тим цінніший продукт). І заключним ‘акордом’ є їх ‘маніакальна’ бережливість (прийняти ванну це розкіш, пішли з дому – зменшили температуру опалення, табу на миття посуду та чищення зубів під протічною водою, тощо). В інтернеті зараз безліч ‘рецептів’ як можна заощаджувати на дрібничках, які в комплексі дають істотне заощадження.

Цікавим буде й відсутність (в більшості) такого поняття як центральне опалення - обігрівати кілометри теплотрас вже ніхто не бажає.

Немає поняття ‘дармового’ державного ресурсу, оскільки державний бюджет – це гроші самих громадян (їх податки), які потрібно заощаджувати як свої.

>